Багатоголосся, або Полілог (грецьк.роlу — багато та logos — слово) — розмова, в якій водночас бере участь чимало співбесідників; художньо-стилістичний прийом, використовуваний у різних літературних жанрах, передовсім у прозових та драматичних, насичений репліками, вигуками, зауваженнями тощо, поданими у творі без вказівки на персонажа. Подеколи Б. вживається і в ліриці, посилюючи її експресивні зображально-виражальні можливості.
Байка - коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст,- один з різновидів ліро-епічного жанру. Складається з оповідної частини та висновку-повчання. У вчинках персонажів Б. — звірів, птахів, рослин — вбачаються і висміюються людські вади. Засновником Б. вважається легендарний еллін Езоп (VI-V ст. до н.е.), іменем якого (езопівською мовою) називають інколи підтекст художнього твору.
Байронізм — ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі XIX ст., пов’язана з творчістю англійського поета Дж. Байрона, притаманна В.Гюго, А. де Він’ї, А.Міцкевичу, М.Лермонтову. Основні риси Б. — тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення І недосконалої дійсності.
Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі.
Бароко (італ. barocco — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Б. прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система Б. надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафоричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.
Бейт (араб.) — у тюркомовній, перській та арабській поезіях — двовірш, в якому міститься певна закінчена думка; може ‘ бути римованим та неримованим. Б. здатен утворювати строфи, а також жанри (газель, касида, рубаї тощо).
Белетристика (фр. belles-lettres — красне письменство) — в широкому значенні — твори художньої літератури взагалі, у вужчому — художня проза. Дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, доступну розповідь про якусь подію чи наукову проблему, відому постать з метою їх популяризації.
Бестселер (англ. bestseller, від best — кращий і sell — продавати) — книга, що видається великим тиражем, враховуючи читацький попит чи комерційні інтереси, часто зумовлені “модою”. Серед творів, що стали Б., — “Старий і море” Е.Хемінгуея, “Над прірвою в житі” Дж. Селінджера та ін.
Билина — епічні речитативні пісні, які в княжі часи виконували в Україні народні співці-музики. Внаслідок татаро-монгольського іга в ХІІІ-XIV ст. вони були занесені скоморохами в далекі, окраїнні землі княжої держави, поширилися на Уралі й у Сибіру.
Білий вірш — неримовані вірші з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клаузула. Найбільшого розвитку Б.в. досяг у драматургічних жанрах (В.Шекспір, Дж.Мільтон, Й.-В.Гете, О.Пушкін, І.Кочерга та ін.), за класичний взірець яких можуть правити твори Лесі Українки (“У пущі”, “В катакомбах”, “Йоганна, жінка Хусова”, “Лісова пісня”, “Бояриня” та ін.), де п’ятистопний ямб, позбавлений рими, набуває гнучкої та природної інтонації. В ліриці, якщо мовиться про Б.в., використовуються будь-які віршові розміри, як двостопні, так і тристопні.
Буколіка (грецьк. boukolos — пастух; boucolikos — пастуший, сільський; tа boucolica — пастуша пісня) — жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н.е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н.е.), Вергілія (І. ст. до н.е.) та ін., у романі Лонга “Дафніс і Хлоя”. За основу Б. правили народні пісні сицилійських пастухів на честь Діоніса. Б. була відроджена в добу Ренесансу (Т.Тассо, Я. Саннадзаро та ін.).
Буриме (фр. bouts — кінці, закінчення та rimes — римовані) — вірш, створений за заздалегідь заданими римами, котрі не дозволяється переставляти або змінювати. Вони мають пов’язуватися певним сюжетом.
Бурлеск (італ. burlesque від bиrlа — жарт) — вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою.